Ліцей. с.Павлівка Калинівської міської ради Вінницької області

Ліцей. с.Павлівка Калинівської міської ради Вінницької області

історія школи

1.     Вступ.

1.1.         100 років – віковий  ювілей нашої школи. 

 

         Школа, як і людина, має свою історію, а головне те, що вона має свою душу. А її душа – це учнівський та педагогічний колективи,  такі  різноманітні, різнобарвні  і надзвичайно творчі.                

        100 років! Чи багато це?  Мабуть немало. 100 років – віковий  ювілей нашої школи.  Як перлина до перлини на вишуканому намисті, так рік за роком  нанизані на срібну нитку  життя  будні нашої школи. Скільки дитячих  очей  бачили її віконця, скільки дитячих голосочків чули її стіни... Вона як добра матінка  - голубка  збирала щороку  під своє тепле крило  своїх пташенят – вихованців .  Навчала, любила, виховувала,  благословляла в далекі світи.  100 років минуло  з дня заснування школи: низенько освітлювані кімнати  перетворились  на світлі  та просторі класи, довгі дерев’яні лави та столи  замінили сучасні  шкільні меблі, одну книгу на весь клас  - перемінили ілюстровані підручники, сучасні технічні засоби, комп’ютери.

     Незмінним був і залишається  лише  той факт , що Павлівська загальноосвітня  школа існує, і що її вихованці  - це її слава і гордість. І як би далеко вони не були, в які б неблизькі світи  не заносила їх доля , та в своїх думках і спогадах вони завжди  поруч з нею, рідною і дорогою. Ніколи з пам’яті  не зітерти  споришеву стежку  в прозорому тумані, яка пістрявою стрічкою  пролягла  до незабутньої Павлівської школи.                                   

            Мрія про найкращу школу нікого не оминає. Кожен учень хоче навчатися у хорошому закладі, усі батьки дбають, аби їх діти були оточені опікою, здобули глибокі знання та добре виховання. Саме такою і є Павлівська ЗОШ І-ІІІ ступенів, яку можна назвати «школою мудреців», бо мудрість іде від педагогів, а за словами відомого філософа, для виховання дитини потрібна більша мудрість, ніж для керування державою.

            Школа має глибоку історію: у 1861 році в селі була заснована однокласна церковно-приходська школа, яка в 1913 році переросла в 2-х комплектне однокласне училище; в 1925 році було відкрито вже чотири класи, а в 1927 році школа стала семирічною. У 1930 році – це Павлівська школа комуністичної молоді (зразкова). До  1937 року – це середня семирічна школа.  З 1959 школа була восьмирічною. З 1968 року – десятирічною. З 1998 року школа має статус загальноосвітньої І-ІІІ ступенів навчання.

                     

1.     2. Церковно-приходська школа.  2-х комплектне двокласне училище.

 

         Історія народу – це верстова дорога, яка веде від сивої давнини до сучасності, а освіта є невід’ємною складовою частиною людської історії, вона вбирає в себе тисячолітній досвід і є визначальним чинником дальшого поступу суспільства.

        Усе навкруги починається із школи, а в школі – із учителя. А яка ж доля судилась нашій школі і рідним вчителям?

        Перегорнемо короткий нарис «Приходы и церкви Подольской епархии» 

під редакцією  Євфілія Сецинського, де є запис «Церковная школа в приходе существует с 1861 года и с 1894  помещается в особом просторном  и весьма удобном здании, выстроенному на сумму, ассигнованную прихожанами с пособием Епархиального Училищного Совета». [1]

      Церковнопарафіяльна школа (рос. церковно-приходская школа) — початкова школа при церковній парафії. З'явилися після шкільної реформи 1804 року [1]; перебували у віданні духовного відомства, тобто Священного Синоду Російської православної церкви. Раніше — парафіяльні училища.

        До 1861 року духовенством Російської імперії було засноване понад 18 тисяч початкових училищ, за якими закріпилася назва «церковнопарафіяльних шкіл» (вживалися також назви: «священицькі школи», «церковні школи», «школи для поселянських дітей»).

      Поширення церковнопарафіяльних шкіл викликало невдоволення як з боку чиновницької бюрократії, так і з боку багатьох земств. У 1870-ті роки міністерство народної освіти фактично підпорядкувало церковні школи своєму адміністративному управлінню. Багато церковних училищ перейшли у відання земств.

      Ставлення до церковної школи стало змінюватися на рубежі 1870-1880-х років, в період суспільних потрясінь. 1884 року видано «Правила про церковнопарафіяльні школи», за якими створювалися однокласні (2-річні) та двокласні (4-річні, з початку XX століття а — 3 — річні) церковнопарафіяльні школи. В однокласних вивчали закон Божий, церковний спів, лист, арифметику, читання. У двокласних школах крім цього вивчалася історія.

      Навчання здійснювали священики, диякони і дячки, а також вчителі і вчительки, які закінчили переважно церковно-учительські школи та єпархіальні училища.

      Діяльність шкіл перебувала у віданні опікунської ради, куди входили завідувач школи, піклувальники, вчителі, представники від міста чи земства, виборні особи від населення, що користується школою, які повинні були бути православного віросповідання. На раду покладалися турботи про благоустрій школи у всіх відносинах.[2]

    З 1861 року в Павлівці існувала школа, яка функціонувала до початку 20 століття. Знаходилась вона там, де зараз обеліск в центрі села. В цьому приміщені з однієї сторони був клуб, а з другої школа на два класи. Навчання проводив один вчитель під наглядом пана. В 1894 році школу реконструювали - зробили 4 класи, де працював один вчитель. Навчання в цій школі проводилося до 1933 року. Перший вчитель із 1924 року був Білоград Степан Лаврович із Вінниці і його дружина Катерина Григорівна. Пізніше, коли в 1933 році батюшка Здіховський виїхав із сім'єю з села, в його хаті розмістилась школа на 4 класи. В 1952 році в село приїхав молодий син батюшки Здіховського, приходив до колишньої батьківської хати і був дуже задоволений, що хата ще є і в ній розмістилась школа на 4 початкові класи. Працював він головним режисером Дніпропетровського драмтеатру, а був в селі, коли театр гастролював в Вінницькому драмтеатрі імені Садовського. З ним особисто зустрічався Наборський Микола Самійлович, який на той час вчителював і був завідуючим цієї школи. Працював він в цій школі із 1946 по 1952 рік. Із 1952 року тут працював Гуменчук Герасим Андрійович до 1978 року. Після цього школа перейшла в аварійний стан і була закрита. Біля школи був прекрасний сад, багато квітів.

         Ось де витоки освіти в нашому селі. Історія українського народу, його розвитку складається з ось таких розрізнених, часом забутих дат, подій та прізвищ і тягнеться в глибину сторіч. Дотик до історії, розуміння подій допоможе нам сьогодні вижити, зберегти стрижень традицій, культури, мову.

   Документи 1909 року, що збереглися у обласному архіві, вказують на наявність в нашому селі однокласної церковно-приходської школи. У звітних даних за 1909 рік значиться, що школою керував священик  Володимир Цапукевич. Працювали тут учитель Тимофій Годлевський та помічник учителя Степан Ковальчук.

          У 1909 році від Земства у школу надійшло 28 рублів на дубові дрова для отоплення та 3 рублі на керосин. Учитель за  першу половину 1909 року отримав 75 рублів, помічник – 30.  У архіві збереглися розписки про отримані гроші.

      З 1913 року в селі працювало 2-х комплектне однокласне училище, завідуючою якого була Олександра Лазарева. За розписками, що зберігаються в обласному архіві, відомо, що за листопад місяць завідуюча отримала 2 рублі 50 копійок, а сторож Андрій Воловець – 8 рублів.

            Весь навчальний матеріал в однокласних училищах розподілявся на 3 або 4 роки, а в двокласних на – 5 років (з 1913 р. перейшли на 6-річне навчання). Із обов’язкових навчальних предметів в однокласних училищах викладались: Закон Божий, російське читання, читання церковнослов’янське, письмо, арифметика в межах чотирьох основних дій.

       У двокласних училищах ще викладали коротку російську історію, географію Російської імперії та всесвітню, геометрію.

       Основний навчальний план кожної початкової школи могли доповнювати у залежності із запитами місцевого населення викладанням необов’язкових предметів. До них відносились співи, рукоділля, гімнастика.

 

  2.1.  Трудова школа.

 

          У 1913 році на «плацу», на якому у далекому минулому стояло військове містечко, була побудована нова камінна школа на кошти Земства. Працювали тут чотири класи. Першими вчителями були дві сестри Лазареви, які навчали дітей чотирьох класів. Павлівчани добрим словом згадують завідуючого школою Галайдюка Романа Остаповича, його заступника Козицького Івана Мусійовича, учителя Долюка Явтуха Микитовича та інших, які добре налагодили навчання, організували в селі по кутках лікнепи для дорослих, при сільбуді організували драматичний гурток. [3]. Зберігся рукопис, у якому згадуються деякі сторінки історії школи.

          На початку 20-х років ХХ століття відбувалася руйнація старої школи та створення нової - «школи життя»[4]. У зв´язку з цим виникла потреба у зміні всієї системи народної освіти. У 1922-1923 рр. Державною вченою радою під керівництвом Н.К. Крупської були розроблені нові навчальні програми. Відповідно цих комплексних програм ставилось завдання - використовувати у навчально-виховному процесі школи матеріал з найближчого оточення та місцевого краю. Навчальний матеріал розподілявся за трьома напрямками: природа, праця, суспільство, де праця була ґрунтом суспільства, а природа - об´єктом трудової діяльності цього суспільства[5]. Таким чином краєзнавство було закладено в основу комплексних програм та шкільного життя в 20-х роках ХХ століття.

     В основу комплексних програм було покладено такі принципи як: виробничий, громадсько-політичний, трудовий, принцип дитячої праці, орієнтації на дитячий рух та концентричності комплексного матеріалу по роках.

    Вважалося, що виробництво було однією з головних принципів у роботі школи. У навчальному процесі використовували не лише виробництво, яке знаходилося при школі, а й інші виробництва даної місцевості, своєї країни та усього світу. Саме тому основою комплексних програм було вивчення оточення через вивчення його виробництва[4].

      Школа 20-30-х років ХХ століття була трудовою і це визначало напрямок її діяльності - виховати свідому трудову людину. Її завданням було ознайомлення учнів з трудовою діяльністю громадян шляхом знайомства з різними напрямками виробництва. Діти повинні були знати тонкощі виробництва, його сьогодення та подальший розвиток.

     Ще одним принципом побудови комплексних програм і трудового виховання була праця дітей. Школа того часу не могла випустити з поля зору дитячу працю, бо саме з дитинства прищеплюється працелюбність. Учні брали участь у роботі школи, виробництва місцевості і головним було те, що праця була суспільно-корисною.

      Громадсько-політичний принцип теж відігравав значну роль у побудові комплексних програм. Громадська діяльність школи була спрямована не лише на виховання дітей, а й на залучення широкого загалу до її справ.

     Комплексні програми не могли обійти увагою і організацію дитячого руху. Дана орієнтація була спрямована на активну участь учнів у всіх подіях, які відбувалися у суспільстві.

     Комплексні програми складалися на основі концентричності тем та матеріалу, які мали пов´язуватися між собою. При концентричності теми повторювалися кожного року, але з більш поглибленим вивченням, із додаванням нових тем, переплетених з основними для ширшого ознайомлення[6].

     Педагог-краєзнавець, методист Л. Миловидов у своїй статті «Краєзнавство в нових програмах трудшкіл І-го концентру», опублікованій у журналі «Радянська освіта» 1930 року  № 4, розглядає поєднання краєзнавства з комплексними програмами, аналізує комплексні програми трудових шкіл І-го концентру  20-30-х років ХХ століття. «Відомо, що краєзнавство в школі не є окрема дисципліна, не є також одна з метод навчання; шкільне краєзнавство - це принцип добору дидактичного матеріялу за місцевою ознакою, підпорядкований основним завданням школи, або коротше - використання в навчанні місцевого матеріялу.

        На першому концентрі краєзнавство - основа шкільних програм; це так званий цикл початкового краєзнавства: вивчаючи свій край учні знайомляться на місцевому матеріалі з питаннями загального змісту. На другому концентрі школи краєзнавство вже не основа програм і вводиться тільки, як ілюстрація до загальних питань або як порівняння. Це цикл порівняльного або ілюстративного краєзнавства.

       Це й цілком зрозуміло, бо саме на молодшому концентрі треба починати навчання від знайомого, від свого, від близького, щоб перейти потім до загальних питань на старшому концентрі.

      Завдання краєзнавства на молодшому концентрі - вивчення свого краю та громадсько-корисна праця школи для свого краю. Не тільки вивчати, а й поліпшувати життя свого краю - така мета шкільного краєзнавства.

     Отже програма школи повинна ураховувати ці завдання шкільного краєзнавства. Скласти в центрі програму, щоб вона давала місце всім краєвим особливостям кожної школи - не можна. Найбільше, що може дати щодо цього центральна програма, - це подати варіанти програм для сільської для міської школи, можна ще утворити варіанти для містечкової школи, для школи промислового центру тощо, але утворення цих варіантів - справа майбутнього.

      Сільська школа І концентру повинна орієнтуватися й на вивчення сільськогосподарського виробництва, й на безпосередню участь у ньому в зв´язку з завданнями інтенсифікації сільського господарства, що лежить в основі плину індустріалізації країни.

      Пояснювальна записка подає й загальне наставляння за роками навчання: «перший рік має за мету орієнтувати дитину в найближчім трудовім оточенні (родина, школа, вулиця), другий рік - вивчати з дітьми найближче трудове оточення (родина, школа, вулиця, район), третій рік - посильна участь дітей у найближчім трудовім оточенні (вулиця, район, село, місто округа), четвертий рік - вивчення ширшого трудового оточення (округа, УСРР та СРСР) і діяльна участь у перебудові його».

      У Павлівці також  працювала одноконцентрова трудова школа. У 1925 році навчання тут проходило більш-менш нормально. Хоча і перешкоди були. Деякі учні восени пізно приходили у школу, не могли придбати собі підручників, а весною батьки залишали своїх дітей удома. Зимою у школі було недостатнє опалення, не було наочного приладдя з деяких предметів. Крім навчання учні працювали на городі та у садку школи.

        Діяв загін юних пожежників під керівництвом вчителя М.Білогруда, існували такі органи дитячого самоврядування як «шкілком», « санком», «класком» у старших класах, редколегія. Робота цих організацій була не досить інтенсивною і її вплив на життя школи було не досить яскравим. При школі працював художній гурток, який залишив досить гарні роботи, та драмгурток, який організував  дві вистави. Учні своїми силами оздоблювали кімнати, у яких навчалися.

       Діти здійснювали похід  до сільського млина, саду, кузні, олійні, винокурні. Це були близькі екскурсії. Дальня екскурсія була здійснена у місто Вінницю, від якої учні отримали надзвичайно гарні враження.

        Під час літніх канікул зв'язок з учнями був дуже поганий. Єдиним, на чому будувався  цей зв'язок, була  бібліотека.

        У школі працювала рада, яка складалася з учителів, представників комсомольської організації та двох батьків. Найголовнішими питаннями, що розв’язувалися на цих засіданнях, були методично-виховні та питання  по стабілізації навчального року.

      Школа протягом 1925-26 навчального року мала чотири доповіді: на засіданні сільради, перед жіночими зборами, на зборах села та батьківських зборах.

    Згідно з обліком праці за 1 триместр 1927-1928 навчального року були пророблені такі основні теми:

1.Знайомство дітей зі школою, підсумки літньої роботи та організація праці на триместр.

2.  Осінні роботи на городі й садку.

3. 10 роковини жовтневої революції.

4. Підготовка до зими.

5. Облік праці за триместр.

Також тут виділенні і підтеми:

1.Літнє життя дітей, їх праця й розваги.

2. Організація дитячого шкільного колективу.

3. Праця в садку, на городі.

4. Сільськогосподарська виставка.

5. Праця на полі, врожай.

 6. Радянське господарство.

7. Війна.

8. Біографії  вождів революції.

9.10 річниця Жовтня.

10. Заготівля продукції для людського споживання.

11. Готування до зими житла, садка.

12. Теплота й теплопровідність.

13. Опалення й  освітлення.

14. Ремество шевця, кравця, гончаря, коваля.

15. Торгівля на селі.

16. Охорона здоров’я.

     Усі теми, що намічені планом були пройдені. Учнями 1 групи були засвоєні такі  знання:  з математики (лічби і міри) – перший десяток, уявлення чисел першого десятку, запис їх цифрами, додавання і віднімання чисел в межах десятка. Цілі десятки. Запис цілих десятків. Другий десяток. Пряма та обернена лічба у межах другого десятка. Множення на 2, 3, 5.Ділення на 2,3,5. Знайомство з прямокутником, квадратом;  з рідної мови – навчились писати, читати, володіти мовою (усною й письмовою), щодо правопису, то учні засвоїли перенос слів з одного рядка до другого, писати велику літеру після крапки, в найменнях людей, навчилися вживати «ь»; з суспільства – життя дитини в сім’ї, родичі, знайомі, товариші, участь дітей у роботі дорослих, розподіл громадських обов’язків, тяжке становище робітників і селян до революції, відомості про Леніна, його життя та смерть; з малювання – фрукти і овочі.

      Успішних учнів у групі 85,7%, неуспішних – 14,3%. Громадська робота групи полягала в слідкуванні за правилами гігієни та поводженням товаришів, а також  у підготовці до свят.

       В загальному мінімум формальних знань учнями засвоєний за винятком тієї кількості учнів, які протягом триместру значну кількість днів пропустили по хворості та іншим причинам. Утворилась група відсталих в 10 чоловік, з якими окремі години проводилась праця по підгонці формальних знанні, але бажаних наслідків вона не дала, по скільки праця в класі проводиться в дві зміни, а тому для цієї групи часу було не досить. До деякої міри перешкодою для праці був страшенно холодний клас, а діти віком від 8 – 9 років особливо потребують уваги. Група побувала на екскурсії у дитячому садку.

     Учнями 2  групи були засвоєні такі  знання: з математики – додавання, віднімання, множення і ділення в межах першої сотні, тисячі, дії  з круглими сотнями, знайомство з дробами, міри сипких тіл; з рідної мови – удосконалення техніки читання й письма, колективні та індивідуальні оповідання дітей,переказ прочитаного, вивчення віршів, правила граматики, голосні і приголосні звуки, розділові знаки;  з природи – явища в природі літом, городні рослини,різні породи плодових дерев, умови проростання,відкладання рослинами поживних речовин, дощ, туман, поняття про температуру, зимівля комах; з гігієни – будова тіла, органи травлення, зуби і їхня будова, лікування зубів,регулярність їжі, гігієна готування страви, живлення селян, органи дихання; з географії – вивчення району, куди простують залізничні шляхи з нашого села, грунт, клімат, форма Землі, її рух навколо сонця, навколо своєї осі; з суспільствознавства – культурний стан села, боротьба з забобонами, Жовтневі події, що дав селянам Жовтень,  торгівля в нашому селі, кооперація, ярмарок, ремество на селі(ковальство,гончарство,кравецтво). Успішних учнів у групі 85 %, неуспішних – 15 %.

      Одним із найбільш важливих питань того часу було питання боротьби із неписьменністю серед дорослих. Тому у 1929 році було подано заявку на збільшення комплектів у трудовій школі. До 1928 року у школі навчалося 267 учнів, а у наступному мало прийти ще 112. [8].

У 1930 році був перший випуск семикласників. Школа мала назву  Павлівська школа комуністичної молоді (зразкова). Тут ще навчалися діти із сусідніх сіл – Медвідки, слобідки, Гущинців,Мізякова. Дітей навчали учителі Василь Павлович Білевич, Анатолій Харитонович Саббат, Петро Трохимович Ковальчук, З.К.Резнік, В.П.Олійник. [6].

Фото випускників семирічної трудової школи 

 

Напередодні Вітчизняної війни школа розширилась до восьми класних кімнат, в яких навчалось до 500 учнів. В 1940 році школа перетворилася в  середню. Педагогічний колектив складався з дев’ятнадцяти чоловік. Директором школи був Гуменчук Федір Васильович, який загинув під час Великої Вітчизняної війни.

 

Свідоцтво випускника школи 1937 року

2.2. .Воєнні і післявоєнні роки.

 

         В липні 1941 року  наше село було окуповане німецько-фашистськими загарбниками. З перших днів і до кінця війни багато вихованців школи боролись на різних фронтах. В їхніх рядах були і вчителі. За ратні подвиги були удостоєні звання Героя Радянського Союзу павлівчани Волинець Петро Каленикович (посмертно) і Ковальчук Іван Іванович.

        Восени 1941 року вихованці Павлівської семирічної школи, очолювані студентом Вінницького педінституту Кугаєм Петром Трохимовичем,  створили підпільну організацію, що ввійшла до складу партизанського загону. В рядах народних месників мужньо боролись з фашистськими загарбниками Волинець С.К., Гуменчук Г.Ю., Гуменчук О.Т., Коник Л.Р., Лукашевич П.І., та багато інших тодішніх і майбутніх учителів.

        У 1941 році навчання у школі розпочалося у жовтні місяці, проте через кілька місяців школу було закрито.

       В жовтні 1942 року окупаційними властями була організована сільськогосподарська школа, на чолі якої стояв німець Ляйтер. Вона проіснувала один рік.

            Із звіту школи за 1944-45 навчальний рік, що зберігся у обласному архіві, відомо, що навчання було розпочато 1 вересня, а закінчилося з 30 червня. Навчання у школі велося українською мовою. Фактично за цей рік школа працювала 243 дні.

        Школа була розміщена у трьох приміщеннях, загальною площею 473 квадратних метри. Класних кімнат було всього вісім, тому учні навчалися у дві зміни. У  цьому навчальному році у школі навчалося 614 учнів. Було сім перших класів,по два  других, третіх і четвертих та по одному п’ятих, шостих і сьомих. Дівчат навчалося 288.Не усі учні були спроможні засвоїти програму, тому багатьох залишали на другий рік, або ж давали роботу на літо.

      У школі працював оборонний гурток та гурток  з фізкультури.

      Персонал школи налічував 19 чоловік. Був військовий керівник та піонервожата. У п’ятому, шостому та сьомому класах учні вивчали німецьку мову.

      У бібліотеці було дев’яносто чотири книги. Учні мали змогу працювати на пришкільній земельній ділянці, яка мала розмір два гектари. У школі працювала їдальня. У класах було 52 парти та 54 лавки.  [8].

      Після війни був зроблений звіт про шкоду, нанесену нашій школі німецько-фашистськими загарбниками. По  Калинівському району ця шкода була в межах від 9 до 152 тисяч рублів. Павлівській середній школі,як зазначено у реєстрі 2 серпня 1945 року,  була нанесена шкода у сумі 35 248 рублів.

 

2.3.         Нові сторінки в історії школи.

      У 1958 році шкільна реформа була проведена в країні. Учні повинні були одержувати освітні і технічні знання. В школі працювала кролеферма, шкільні ділянки, теплиця і гурток автосправи. Естетичне виховання школярів було також на високому рівні. Матеріальна і технічна база школи зміцнювалась.    

         

Свідоцтво випускника школи 1957 року

 

       З 1959  по 1967 роки у Павлівці працювала восьмирічна школа. Директором був  Тадеуш Антонович Чайковський. Після закінчення 8 класів нашої школи, учні продовжували навчання ще два роки у школах міста Калинівки.

       У 1966 році школа була добудована. З’явилися нові просторі класи, які з часом наповнювалися усім необхідним для навчання учнів.

     Перший випуск десятого класу відбувся у 1968 року. Директором школи був Іван Каленикович Волинець, завучем – Олександра Микитівна Смоліна.  Середню освіту вперше в рідному селі здобули 42 учні, серед яких Коцюбинський Віктор Ігорович одержав «Золоту медаль», а Браткова Ганна Федорівна, Бабій Ганна Григорівна, Білозор Валентина Павлівна – «Срібну». Класними керівниками у двох десятих класах були Галина Михайлівна Коцюбинська та Ганна Прокопівна Болюбаш.

     В.П.Білозор згадує, що найулюбленішим предметом в учнів було трудове навчання, бо колишніх учнів навчали їздити на тракторах. На пам'ять про свій випуск учні посадили осокори, що й зараз височать біля школи. З любов’ю та вдячністю учні згадують своїх перших вчителів Ганну Йосипівну Панасюк та Ганну Максимівну Пентюк. [7].

     Приємно, що п’ять учнів з цього випуску після закінчення педагогічного інституту повернулися у стіни рідної школи. До цього часу працюють учителями Ганна Федорівна Браткова (Гунько) – вчитель історії, яка більше двадцяти років була директором Павлівської школи, Валентина Павлівна Білозор (Бабій) – вчитель української мови та літератури, Ганна  Антонівна Любчик (Гуменчук) – вчитель географії, Ганна Дмитрівна Гуменчук (Струк ) – вчитель початкових класів. Ганна Григорівна Бабій (Мазяр) -  працює вчителем  математики у Житомирській області.

Фото перших випускників 10 класу

 Зустріч першого випуску 10 – го класу через 20 років

 

 Зустріч першого випуску 10 – го класу через 40 років

2.4.        Освіта в незалежній Україні

 

        Рік 1991 вніс нову модель в освіту в нашій країні. Україна отримала незалежність і школа в ній повинна бути національного стандарту.

        У листопаді 1993 року Кабінет Міністрів затвердив програму “Освіта”, яка передбачала диференціацію, гуманізацію, індивідуалізацію навчально-виховного процесу. Освіта розвивалася у тісному зв’язку з національною історією, культурою і традиціями. Педагогічний колектив школи реорганізував свою роботу за короткий час відповідно до нових вимог. Був оформлений кабінет українознавства, у якому проходять уроки українознавства та екскурсії не тільки для учнів школи, а й для усіх бажаючих.

 

 

 

 

 

У школі діє зразковий дитячий духовий оркестр «Юність» під керівництвом Стадніка Івана Андрійовича.

 

2.5.        Наша гордість.

     Випускники – це гордість школи

                                       О, якби мене хто запитав,

                                       Що у світі найкраще для мене,

                                       Відповів би я: «Поле зелене

                                       Та проведені в школі літа»

       Кажуть, що людина назавжди залишає часточку своєї душі в країні дитинства, якою є школа. І чим більших висот її вихованці досягають, чим більший слід по собі залишають, тим більше гордиться ними школа.

        А гордитись є чим, бо випускниками Павлівської школи є дійсно шановані люди. Це Волинець Петро Каленикович, якому за видатні заслуги, мужність і героїзм, проявлені у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників у період Великої Вітчизняної війни було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.   

        Ковальчук Іван Іванович – Герой Радянського Союзу. Брав участь у обороні Севастополя. Був штурманом розвідувального авіаційного полку морської авіації. В роки Великої Вітчизняної війни брав участь у звільнені міст Новоросійськ, Керч, Миколаєва, Одеси. За час війни здійснив 352 успішних бойових вильотів.

       Ратушняк Олександр Федорович, Дичук Андрій Іванович, Самсонюк Петро Іванович, Гунько Анатолій Іванович, Бондар Володимир  Васильович,  Причишин  Микола Олексійович, Шуманський Петро Володимирович,  Осадчук Петро Іванович - це випускники нашої школи, яких за участь  у неоголошеній війні  на державному рівні ще при Радянському Союзі називали воїнами -  інтернаціоналістами, а самі себе хлопці охрестили афганцями.

      Серед 167 воїнів – подолян, які загинули на жорстокій афганській війні -  павлівчани  Бабій Анатолій Антонович та Гуменчук Василь Родіонович

          Панасюк Василь Петрович – професор, доктор педагогічних наук Ленінградського вищого військово-спортивного університету.

          Ковальчук Василь Іванович – викладач Вінницького державного технічного університету.

         Пентюк Борис Миколайович – викладач Вінницького університету «Україна».

         Братков Микола Ростиславович – виконував дві місії в Іраку, за що багато раз нагороджувався різними відзнаками.

       Маловічко Оксана Іванівна – диктор Державного радіо.

       Бабій Василь Васильович - головний редактор районної газети «Прапор перемоги».

Є про що розповідати нашим колишнім учням,  тому традицією в школі стала зустріч випускників усіх років.

      Щороку у лютому Павлівська школа гостинно відчиняє  двері своїм випускникам.

      Лунає багато теплих слів, спогадів…  Усі учасники повертаються у щасливу мить дитинства.

 

 

 

 

3.        Висновки.

Павлівська школа сьогодні

       Павлівська школа сьогодні – це велика родина, в якій навчається 410 учні та працює 40 вчителів, 34 з яких є випускниками школи. 8 вчителів мають педагогічне звання «старшого вчителя»,  2  - «вчителя-методиста», 19 вчителів – спеціалісти вищої кваліфікаційної категорії, 11 - І кваліфікаційної категорії, 6 - ІІ кваліфікаціної категорії та      4 молодих спеціалісти. У школі функціонують навчальні кабінети і класні кімнати, актова зала, спортивна зала, їдальня, 2 комп’ютерні класи. Школа сьогодні – це стартовий майданчик для добрих починань  і злетів її вихованців. Це особливий інститут, в горнилі якого гартується і майбутній спеціаліст виробництва, і патріот  України, і зодчий суспільства нового типу, і майбутня еліта нації. Очолюють школу творчі  керівники – директор Шуманська Тетяна Миколаївна, заступники Адамчук Людмила Іванівна, Кугай Світлана Віталіївна.      

      Головне завдання педагогічного колективу – зробити навчально-виховний процес цікавим, корисним, практично спрямованим, сучасним. Для реалізації цих принципів педагоги школи перебувають у постійному творчому пошуку, займаються самоосвітою, запозичують досвід інших, експериментують.

     Учні школи люблять мріяти, і в своїх мріях вони бачать школу майбутнього, де кожний навчальний кабінет оснащений новими технологіями, звичайних класних дошок немає – у кожного учня на парті є сенсорний екран. Знайти будь-яку книжку в бібліотеці допоможе комп’ютер. Замість їдальні – шкільний ресторанчик. Кругом затишок і краса. І в школі майбутнього учні усвідомлюють,  як важливо здобути освіту, тому тут більше говорять  не про оцінки, а про якість знань.

            Нехай це буде нашою мрією – перспективою, яку надихатимуть до життєствердження віра й надія. Їх вимагає освіта нового часу. Адже врешті-решт усі наші спільні зусилля, пошуки і реформи, спрямовані на те, щоб ми на шляху життєтворення  розуміли одне одного, а діти були щасливими. Адже освіта – це і є життя.

 

 

        

4.   Література.

1.            Приходы и церквы Подольской епархии под редакцией Евфилия Сецинского. Біла Церква. Видавництво Олександра Пшонківського. 2009 р., ст.219 – 220.

2.            Церковнопарафіяльна школа. Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

3.            Нарис з історії освіти і галузевої профспілки в Калинівському районі. м. Калинівка. З.Кукуруза, Є. Олещенко. 2004 р., ст.. 15,29,34-35, 40.

4.           Дзенс-Литовский А. И., Абрамов И. С. Познание местного края. - Л.: «Колос», 1925. - С. 25-26.

5.             Волобуїв П., Мостовий П. Краєзнавство в трудовій школі. - Х.: ДВУ, 1926. - C. 29.

6.            Спогади жителя села Гуменчука Григорія Юхимовича.

7.            Спогади вчительки Білозор Валентини Павлівни.